Сергій Тримбач про вечір з нагоди 50-річчя «Тіней забутих предків»

 Наталія Левицька 7 вересня 2015, 17:00 67 0

Наша влада за всі новітні українські часи лічені рази обертала свій погляд на український кінематограф

Генеральний директор Національного центру Олександра Довженка Іван Козленко прокоментував те, як готувався вечір в кінотеатрі «Україна» з нагоди 50-річчя фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків».

Нагадуємо, що пан Тримбач входить до оргкомітету ювілейних заходів, який очолює віце-прем'єр-міністр і міністр культури України В'ячеслав Кириленко.

Сергій Тримбач прокоментував подію:

«Цілком поділяю пафос і загальні оцінки, дані Іваном Козленком. Хоча сама по собі присутність Президента України на ювілеї фільму, що є легендою нашого кіно, річ більш ніж позитивна. Та й просто рідкісна – наша влада за всі новітні українські часи лічені рази обертала свій погляд на український кінематограф.

Поки можновладці не зрозуміють, що виграти війну можна тільки на полі культури, полі кіно зокрема (а може і в першу чергу), доти ми будемо зазнавати катастроф – в усіх без винятку сферах, воєнній в тому числі.

У промові Петра Порошенка розуміння цієї істини було тільки злегка означено – і це вже прогрес.

Якщо за цим підуть ще і конкретні справи, матимемо підставу вважати появу Президента в кінотеатрі «Україна» акцією історичною.

Одначе поки що повірити в це важко.

Іван Козленко назвав не всі приниження. До одного причетний сам, безпосередньо.

Він іронічно написав про «експромт представника делегації Верховинского району», який буцімто вирішив проспівати в фойє «щось народно-патріотичне».

Хочу нагадати пану гендиректору, що прохання делегації гуцулів-верховинців, серед яких були і безпосередні участники зйомок «Тіней...», про виступ перед учасниками вечора (бодай і у фойє) я передав за дві доби до самої події. Іван Васильович попросив прийти з верховинцями за годину до початку акції (мовляв, вирішимо на місці). Рівно за годину чарівні гуцули у народних костюмах прийшли до кінотеатру.

Одначе нікого з організаторів вечора знайти не вдалося. В останній момент, з відчаю, один із гостей і заспівав – пісню, яка, до речі, ажніяк не заслуговує таких зневажливо-іронічних відгуків.

Невже от сих гуцулів можна запідозрити у «скочуванні в шароварництво»?

Сергій Параджанов не раз підкреслював, що саме вони, гуцули, є повноцінними співтворцями фільму. Тиждень тому, до речі, ювілей фільму і почали відзначати у Верховині...

Ще про приниження.

Було обіцяно: якщо прийде Президент – він вручить Державну премію України імені Олександра Довженка кінорежисеру Мирославу Слабошпицькому за фільм «Плем'я» (інший лауреат, продюсер і оператор стрічки Валентин Васянович, нині знаходиться у Польщі).

Порошенко прийшов, прийшов і спеціально попереджений (запрошений) Слабошпицький з дружиною, тільки ні про яку премію не йшлося.

І це вже не вперше!

Рік тому президентський Указ про присудження цієї ж премії не встигли підписати в керівника держави, і композиторові Володимиру Губі вручили її в міністерському кабінеті, неначе шкільну похвальну грамоту.

Що, історія повторюється (а образ з цією премією значно більше)?

Я нітрохи не здивуюсь, якщо Адміністрація Президента й до 11 вересня не встигне, коли відбудеться відзначення Дня кіно і дня народження Олександра Довженка на кіностудії його імені.

Понад те. Президент у своїй промові серед успіхів нашого кіно назвав фільм «Плем'я», одначе ж прізвище Слабошпицького вимовив з помилкою. І тут же привітав іншого успішного режисера, Леся Саніна, звернувшись до нього на «ти» і висловивши радість з приводу побачення в кінотеатральній залі. Знаючи непростий характер стосунків двох прекрасних режисерів, такий, кажучи прямо, «ляп» виглядає приниженням одного за рахунок вивищення іншого.

Ну не може, не має права Президент держави привселюдно демонструвати симпатію до одного і байдужість до іншого, хай би як він сам не вважав!

Тепер лишається запхати вручення Довженкової премії кудись на кінець року... Сподіваюсь, одначе, що ця прикрість буде залагоджена у найдостойніший спосіб.

Найпозитивнішим у коментуючому тексті Івана Козленка є те, що він з'явився. Якщо керівник державної установи в отакий спосіб висловлюється про працівників президентської адміністрації, президентську охорону – значить зміни в нашому житті таки відбуваються. А ще ж і та працівниця кінотеатру, яка сказала президентській охороні, що вони їй не указ. Звісно, охороняти Президента в центрі столиці, де кидають гранати, необхідно. Одначе не менш необхідним є і захист нашої людської та національної гідності. Ніяких спецслужб, ніяких охорон для цього ніхто ще не вигадав. Мусимо захищати себе самі. Бо змовчиш раз, другий – і все, ти безборонний. Захищаймося, українці, ніхто за нас цього робити не буде».