Книга, яка канонізувала українську мову

 Микола Іванов 4 вересня 2015, 11:18 321 0

29 серпня 1561 р. завершена робота над пам’ятником коханню – Пересопницьким Євангелієм. Ця книга канонізувала українську мову.

29 серпня 1561 р. завершена робота над пам’ятником коханню – Пересопницьким Євангелієм.Ця книга канонізувала українську мову, пише Ганна Черкаська .

Ім’я книзі дало древнє місто Пересопниця на високому березі, на перетині річок Стугна і Горинь, що було колись замком, оточеним стінами й оборонним земляним валом, – «переспоєм», тому саме Пересопниця.

Місто з XII ст. було резиденцією князів В’ячеслава, Гліба і Андрія, Ізяслава Мстиславовича, Галицького Данила Романовича.

Саме у Пересопниці вінчалися батьки знаменитої Ярославни. Замовила книгу волинська княгиня Анастасія Юріївна Заславська, в дівоцтві Гольшанська-Дубровицька.

Дочка київського воєводи Юрія Івановича Гольшанського 15-річною вийшла заміж за князя Кузьму Івановича Заславського з роду князів Острозьких.

Народила від нього двох дітей: Януша та Ганну. Після загибелі чоловіка в пам’ять про нього замовила й профінансувала переклад Євангелія на «мову роду нашого», тобто канонізувала сучасну їй українську мову.

Про княгиню Жеславську, вона ж Заславська, повідомляється в післямові до Євангелія, що вона прийняла чернечий постриг з ім’ям Параскева і стала ігуменією цього монастиря.

Після завершення перекладу Євангелія (1561 р.) княгиня упокоїлася.

Роботу над Євангелієм розпочали 15 серпня 1556 р. у Свято-Троїцькому монастирі, Заслав на Волині, нині місто Ізяслав Хмельницької області, завершили 29 серпня 1561 р. в Пересопницькому монастирі, тепер Рівненський район Рівненської обл.

Як свідчить приписка в рукопису, переклали Євангеліє 1556-1561 син протопопа Михайло Василевич зі Сянока (Лемківщина) та архімандрит Пречистенського монастиря Григорій у с. Двірці й м. Пересопниці (тепер Рівненська обл.).

З часу свого завершення пам’ятка зберігалася в Пересопницькому монастирі. 17 квітня 1701 р. гетьман України Іван Мазепа викупив у католиків книгу та подарував її Переяславському кафедральному собору.

З 1799 р. зберігалася в бібліотеці Переяславської семінарії, згодом — у Полтавській семінарії, в Полтавському історико-краєзнавчому музеї, в заповіднику «Києво-Печерська лавра».

Із 24 грудня 1948 року — у відділі рукопису Бібліотеки АН УРСР (нині Національна бібліотека України ім. В.Вернадського), де й зберігається тепер.

Вага книги — 9 кг 300 г.